Форма входу

Логін:
Пароль:

Опитування

Ваше ставлення до Болонського процесу:
Всього голосів: 236




Вівторок, 19.09.2017, 15:24
Раді Вас вітати Гість | RSS
artk
Титульна | Реєстрація | Вхід
Статті та матеріали


Титульна » Статті » "Без цензури" » Поезія

Дон Кіхот

Дарма, дарма, що злинули віки,

що на кольчузі потьмяніли діаманти -

та знов тебе несе на вітряки

бажання слави, зване Россінантом.


Воюй, воюй із ними і забудь,

що справжні кріпості існують ще на світі.

За подвиги достойну вознесуть

тобі хвалу в двадцятому столітті.


Тут зрозуміють лицарський порив,

тут зрозуміють, звідки ти і хто ти...

Хоч на землі вже мало вітряків,

зате на ній багато донкіхотів!


Вітряк задумливо осмислює свій рух.

Надвоє переламується шпага.

Тож грайся у безумство одчайдух,

тоді й повірять, що у тебе є одвага.


Тоді вже в орденах у тебе грудь

і вже на плечах в тебе позолота...

І всі тебе героєм назовуть

й ніхто не зважиться назвати...

                                      донкіхотом.

Категорія: Поезія | Додав: artk (22.09.2009)
Переглядів: 437 | Рейтинг: 0.0/0 |

Усього коментарів: 0
Додавати коментарі мають можливість тільки зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]

Copyright Artem Kozmenko © 2017