Дарма, дарма, що злинули віки,

що на кольчузі потьмяніли діаманти -

та знов тебе несе на вітряки

бажання слави, зване Россінантом.

Воюй, воюй із ними і забудь,

що справжні кріпості існують ще на світі.

За подвиги достойну вознесуть

тобі хвалу в двадцятому столітті.

Тут зрозуміють лицарський порив,

тут зрозуміють, звідки ти і хто ти...

Хоч на землі вже мало вітряків,

зате на ній багато донкіхотів!

Вітряк задумливо осмислює свій рух.

Надвоє переламується шпага.

Тож грайся у безумство одчайдух,

тоді й повірять, що у тебе є одвага.

Тоді вже в орденах у тебе грудь

і вже на плечах в тебе позолота...

І всі тебе героєм назовуть

й ніхто не зважиться назвати...

                                      донкіхотом.