Як добре те, що смерті не боюсь я

і не питаю, чи тяжкий мій херст.

Що вам, богове, низько не клонюся

в передчутті недовідомих верств.

Що жив, любив і не набрався скверни,

ненависті, прокльону, каяття.

Народе мій, до тебе я ще верну

і в смерті обернуся до життя

своїм стражденним і незлим обличчям,

як син, тобі доземно поклонюсь,

і чесно гляну в чесні твої вічі,

і чесними сльозами обіллюсь.

Так хочеться пожити хоч годинку,

коли моя розвіється біда.