Вони ще слухають... Акторе, говори!

Вони ще слухають - Ти щось хотів сказати.

Твоє лице для них - це тільки грим.

І сніг отой для них всього лиш вата.

Тож говори... Годинники - тік-так -

монолог часу впевнено повторюють.

Хвилина - і закінчиться спектакль.

Тоді уже всьому кінець, акторе.

Тоді, зборовши біль і переляк,

окинеш поглядом сумним порожню залу

й себе втішатимеш, що це лише антракт

і що хвилин ще вдосталь до фіналу.

Що глядачі повернуться ось-ось,

скуривши у фойє по сигареті,

і ти покажеш все, що не вдалось

тобі ні в першій дії, ні у третій.

Ти їх примусиш плакати... О так!

Пожнеш овації гучні, сильніші грому...

Але давно закінчився спектакль,

і глядачі давно пішли... додому.