Розділи

Наука [2]
Думки, переживання, труднощі в науці можете висвітлити в цьому розділі
Навчання [0]
Всі свої думки щодо навчального процесу можете видати тут
Спорт [1]
Скажіть все, що ви думаєте про спортивні події тут
Мистецтво [2]
Знайдіть однодумців у сфері мистецтва у цьому розділі нашого сайту
Політика [3]
Обговоріть з друзями міжнародну, українську чи місцеву політику тут
Хобі [6]
Розкажіть про свої захоплення і ви знайдете однодумців
Духовне життя та моральні цінності [11]
Совість і влада. Розум, релігія, віра. Наука, правда, істина. Добро та зло.
Моральний світ людини [12]
Характер і безхарактерність. Рішучість і впертість. Мужність, сміливість, хоробрість. Любов і ненависть. Правда і брехня. Радість і горе.

Форма входу

Логін:
Пароль:

Календар

«  Серпень 2013  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
   1234
567891011
12131415161718
19202122232425
262728293031

Опитування

Чи потрібні Чернівцям нові пам'ятники?
Всього голосів: 142




Вівторок, 19.09.2017, 15:30
Раді Вас вітати Гість | RSS
artk
Титульна | Реєстрація | Вхід
Думки та висловлювання


Титульна » 2013 » Серпень » 24 » Петрос-Говерла (23-25.07.2013р.)
Петрос-Говерла (23-25.07.2013р.)
14:46

Людина, яка хоча б раз в житті побувала у поході, не зможе більше собі відмовити у такому задоволенні. Звісно ж походи бувають різними. І які у вас залишаться враження від них залежить від багатьох факторів. Комусь до вподоби велотуризм, комусь треккінг, комусь альпінізм, а хтось хоче з друзями десь на природі розкласти палатку, розпалити вогнище і добряче відпочити під звуки гітари.

Нестримне бажання повернутися на гірські простори переповнювало і мене. Знову хотів на поні груди вдихнути кришталево-чисте повітря. Пройтися вузькими стежинами замість асфальтованих вулиць. Відчути себе подалі від цивілізації.

Щоб реалізувати ці бажання треба було зібрати компанію і визначитися з маршрутом. Якщо маршрут визрівав давно, то компанія ніяк не могла зібратися. Хоча, як показала практика, і маршрут теж виявився не таким вже й непохитним.

Початковим місцем призначення для відпочинку була Полонина Боржава. Ця ідея виникла ще на травневі свята, проте досить довго не могли зібрати компанію. Коли, нарешті, наважилися їхати тільки удвох, вияснилося, що квитків на потяг до Львова не було. Добиратися автобусом через Мукачево не горіли бажанням. Тому нашвидкуруч замінили Боржаву на Чорногору. Вирішили їхати на гору Піп Іван, далі через озеро Бребенескул до Несамовитого.

Провізії набрали на 255 гривень на двох з розрахунком трьох ночівель в горах. За вечір я зібрав свій наплічник. Це вже буде його другий похід. Правда не обійшлося без оновлення екіпірування і цього разу. Уперше я отримав можливість випробувати свій новий спальник. Не хотілося упускати такий шанс. І о 4 годині ранку я був готовий виходити з дому в напрямку залізничного вокзалу.

О 4.15 розпочався довгоочікуваний похід. Я вийшов з дому. Рюкзак хоч і важкий, але досить зручний. Тільки тепер я зміг відчути переваги системи кріплення. Вага фактично не відчувалася на плечах і спині. Дорогу до вокзалу я подолав спокійно і навіть вклався у звичних 20 хвилин.

Потяг на Коломию відправився о 4.45. Квиток, без змін, коштує 10 гривень. Уже в потязі, у процесі обговорення походу, виникає ідея дещо змінити маршрут. Вирішили, що остаточне рішення приймемо у Коломиї. Колег-туристів у потязі не так вже й багато, тому їдемо досить спокійно, відпочиваючи і набираючись сил на нові звершення.

О 7.10 прибули в Коломию. Першим ділом пішли шукати біля вокзалу маршрутку на Верховину, яка колись відправлялася відразу після прибуття потягу з Чернівців. Цього разу ми її не знайшли. Варіанти два: або ми її вже упустили, або вона більше не їздить. Даний фактор став вирішальним у прийнятті рішення щодо зміни маршруту. Тепер ідемо на Петрос та Говерлу. Підніматися на гору Петрос краще з населеного пункту Лазещина. Відповідно, нам залишається чекати потягу "Коломия – Рахів", який, за розкладом, повинен відправитися аж через годину. Це дає нам час докупити, звичним ділом, хліб та пиво.

8.13 – потяг на Рахів відправився зі станції Коломия. Вартість квитка до Лазещини 11 грн. Квитки купляли у кондуктора вже у потязі. За словами кондуктора, їхати до Лазещини приблизно 3 години. А щоб не проїхати, можна орієнтуватися за станціями: Ворохта-Вороненко-Лазещина. Останнє нам не допомогло. Як виявилося, потяг нічим не відрізняється від маршруток. Маю на увазі, що зупиняється не тільки на визначених станціях. Так от, проїжджаємо станцію Вороненко. Дивлюся люди починають збирати речі та прямувати до дверей. Ми за ними. Потяг знижує швидкість і зупиняється. Відчиняються двері. Люди виходять. Я виглядаю крізь відкриті двері, а попереду потяга якийсь тунель, тай і станції з табличкою "Лазещина" не видно. Здивованими очима дивлюся на людей, а вони і кажуть нам: "Не виходьте, вам далі їхати". Таке відчуття, що машиніст "пригальмував" для своїх знайомих, щоб їм було ближче добиратися на роботу. Їдемо далі.

Об 11.10 ми таки вийшли на правильній станції. Якщо ви ще не були у Лазещині, то не дивуйтеся тому, що побачите, вийшовши з потяга. Уся залізнична станція – це шматок асфальту, який символізує перон, та зігнутий знак з назвою станції.

Маркування туристичного маршруту жовтим кольором розпочинається фактично з самої станції. Ідемо дорогою уздовж колії у зворотному напрямку. Позначення маршруту подекуди трапляється на стовпах та у канавах біля колії. Вирішили, що зробимо зупинку для сніданку дещо пізніше, коли знайдемо зручне місце. Йти прийшлося досить довго. Тільки уздовж колії ми йшли півгодини, поки дійшли до залізничного моста і вийшли на автомобільну трасу, яка проходить під ним. Там побачили вказівники напрямків руху. Трішки пройшовши цією трасою, ми дійшли до магазину, біля якого є лавочки та альтанка. Тут ми й зупинилися поснідати, чи то вже пообідати, оскільки була без 10 хвилин 12 година. Перший наш привал тривав 30 хвилин. І о 12.20 рушили далі в напрямку контрольно-пропускного пункту.

О 12.40 ми підійшли до КПП. Нас вже зустрічали. Працівник рятувальної станції записав мої паспортні дані, контактний телефон та маршрут за яким ми йдемо. Представнику лісового господарства заплатили по 10 грн. і отримали відповідний талон про оплату. Ця вся процедура зайняла менше 10 хвилин. Ми вирушили далі.

Уже через 20 хвилин безперервного руху ми дійшли до мінерального "джерела №3". Вирішили не зупинятися, а пройти ще далі. І о 13.20 зробили невеличкий привал. Маркування маршруту рідко трапляється, хоча іншого шляху, щоб заблукати тут фактично і немає. Погода видалася сприятливою для пішохідного туризму. Небо вкрите хмарами, дме невеличкий вітерець, проте, загалом, досить тепло і приємно. Відпочивши, зробивши декілька фотографій, ми йдемо далі. На годиннику 13.30.

Наша подорож триває досить широкою автомобільною дорогою уздовж річки. Через 20 хвилин ми вийшли на роздоріжжя з вказівниками напрямків руху. Крім жовтого маркування з'являється і зелене. Проте ми йдемо за жовтим маршрутом, оскільки саме він веде на Козьмещик.

Наступний привал ми зробили о 14.00. Зустріли першу групу туристів, що йшли у нашому напрямку. До речі, як не дивно, але нас жодного разу не обганяв ніякий транспорт. Тож можливості скоротити час нашого сходження не було. Відпочивши і злегка перекусивши, ми йдемо у напрямку Козьмещика.

Іти прийшлося не довго. Менше ніж за півгодини ми вийшли до туристично-інформаційного пункту "Козьмещик". На годиннику 14.35. Отже, від залізничної станції сюди ми дійшли за 3,5 години. Тривалого привалу не робили. Вивчили інформацію на вказівниках. Побачили, що колір маркування для нас тепер змінюється на синій. А маршрут веде на одну з найпривабливіших гір українських Карпат – Петрос. Тож, без зволікань повернули направо, відповідно до вказівника, і вирушили до підніжжя чорногірського двохтисячника.

14.50 – зупинилися для відпочинку. Цьому сприяла й імпровізована альтанка, вкрита поліетиленовою плівкою, та лавочки поруч з нею. Ідеальне місце для обіду. З метою економії часу вирішили не розводити багаття, а підкріпитися сухим пайком. Хліб, консерви, ковбаса та пиво. Такий наш раціон.

О третій тридцять завершився наш привал. Зібрали речі та йдемо. Ми вже біля підніжжя Петроса. Краєвид відкривається неймовірний. Відчуття таке, наче б то до вершини рукою подати.

Наступна перерва на відпочинок о 16.00. Втома дається взнаки. Але свіже повітря з особливо чистим запахом додає сил. Мабуть відкривається друге дихання і хочеться якнайшвидше йти вперед.

О 16.35 вийшли до різкого повороту вліво і вверх. Перед нами невеличка галявина, а справа протікає річка. Зупинилися, щоб відпочити та освіжитися у прохолодній гірській воді. Після десятихвилинної перерви вирушили в путь.

З цього часу дорога, звиваючись серпантином, досить стрімко іде вгору. Ми йшли дорогою. Але помітили, що вздовж неї немає маркування. Пройшовши один такий "гак" дорогою, ми зупинилися, щоб перепочити і зрозуміти чому немає маркування маршруту. Тут ми згадали, що перед одним з поворотів дороги уліво була стежка. От ми й припустили, що вона має бути коротким маршрутом, а відповідно десь проходити біля місця нашої зупинки. Дійсно, так воно і є. За декілька метрів праворуч від дороги ця ж стежина іде просто в гору і має маркування синього кольору. Так що можна було скоротити наш маршрут.

О 17.47 ми вийшли з лісу на галявину. Петрос виглядає величним. Бажання милуватися красою наших Карпат переповнює. Буквально секундний перепочинок і рушаємо шукати місце для табору. Погода наче трошки псується. Стає все холодніше, вітер сильнішає, тай і хмари з'являються.

Ці пошуки тривали ще майже годину. Насамперед, ми шукали джерело води. Такими повільними перебіжками з місця на місце ми прийшли до колиб. Піднялися дещо вище від них. Знайшли майданчик у лісі неподалік від маленького струмочку. Там уже було місце і для вогнища, і для палатки, і, як мені здалося, не далеко йти до води. Вирішили тут зупинитися. Усе ж таки це підніжжя Петроса і наступного дня буде досить легко і швидко підніматися на вершину.

Першим ділом ми розклали палатку. Сонце ховається за хребтом, тож зволікати не варто. А далі все як має бути – я розпалив вогнище і пішов по воду. З того струмочка, що біля нас, користі мало. Води небагато, тай тече вона повільно. Тому я спустився дещо нижче колиб. Там я натрапив на набагато більший струмок, з якого за лічені хвилини наповнив усі посудини, що мав з собою.

Приємна втома, смачна їжа, незрівняний запах суміші гірського повітря та диму від вогнища, полум'я, яке освітлює та зігріває – це саме те, чого мені не вистачало. Повечерявши, ми розібрали речі, обговорили плани на наступний день та лягли спати. Треба відновлювати сили для того щоб долати вершини Карпат.

Близько опівночі я прокинувся від незвичного шуму біля палатки. Хтось ходить поруч. Але це звуки не кроків, а чогось іншого. Я не міг втямити, що то таке. Визирнув з палатки, а там пасеться невеличкий табун коней. Я спробував їх відігнати, але вони відійшли буквально не три метри і здивовано дивляться на мене. Я зупинився. А вони, ніби не помічаючи мене, продовжують свою трапезу. Мабуть перекусивши, вони через декілька хвилин пішли далі.

Наступний день розпочався о 9.00. Сніданок. Збір табору. Фото на згадку. І об 11.00 ми вирушили в дорогу.

Через 20 хвилин ми вийшли на "розвилку". На вказівнику маршрутів зазначено, що до вершини Петроса ще йти 1 годину і 15 хвилин. Далі ми йшли вже вузенькою стежиною поміж невисокі чагарники. Об 11.35 на невеличкому пагорбі зробили перший привал. Тут рух туристів був набагато інтенсивніший, ніж попереднього дня з Лазещини. Більшість з них ішли від Говерли, а Петрос був їхнім кінцевим пунктом перед спуском з хребта.

Піднявшись дещо вище, ми вирішили залишити рюкзаки і покоряти одну з найвищих гір України тільки з пляшкою води, пива, печивом та шоколадкою. Тим більше, що нам в будь-якому випадку повертатися цією ж стежиною.

О 12.45 ми ступили на пологу вершину гори Петрос. Перед нами височіла груда каміння, дерев'яна капличка та зігнутий під впливом природних процесів залізний хрест з розп'яттям Христа. Погода нам сприяє. Видно весь Чорногірський хребет, навіть вдалині можна розгледіти силует обсерваторії на горі Піп Іван.

Цією красою можна безмежно довго милуватися. Та ми себе і не обмежували в часі. Відпочивали стільки, скільки хотіли. Спорожнивши запаси харчів, що ми взяли з собою, о 13.45 почали спуск.

Через півгодини сходження до низу ми забрали свої рюкзаки. Відпочивати не стали. Адже треба йти далі. Поки ще ми планували до сутінків добратися до озера Несамовите.

Спуск назад до "розвилки" зайняв у нас годину. Усього лиш на 25 хвилин менше, а ніж підйом. Пройшли далі дорогою на Говерлу і зробили привал на обід.

О 15.15 продовжили мандрівку у напрямку найвищої гори українських Карпат.

Йшли ми дорогою, без жодних відхилень. Милувалися краєвидом. Зрідка зустрічали туристів. Через півгодини вийшли на полонинку Скопеська. ЇЇ легко помітити, оскільки тут розташована дерев'яна альтанка та маленький будиночок, ну і, звісно ж, вказівник маршрутів. А також, тут є досить дивна табличка з інформацією про місце для розташування палаток, розпалювання вогнища та, що мене найбільше розсмішило, місце для куріння.

15.55 – ідемо далі. О 16.20 дійшли до джерельця. Зупинилися, щоб набрати води. Вода тече досить повільно. Але це й добре, трішки відпочинемо. Щось погода псується. Зі сторони Говерли з'являються дощові хмари. До "Перемички" вже недалеко. Мабуть там і розкладемо табір. Через 20 хвилин відпочинку пішли далі.

Проте йшли не довго. Як вияснилося, "Перемичка" була за поворотом. Тепер тут теж КПП. Вхід у заповідник, для тих, хто ще нічого не платив, 15 грн. Але так як у нас вже був квиток про оплату, то ми нічого не платили. До Несамовитого йти ще 3 години. Нібито маємо встигнути до темряви, проте хмари лякають, тай сили вже не ті... Тому порадившись, вирішили зупинитися і змінити свій маршрут. Завтра підкоримо ще одну вершину Карпат, найвищу гору України – Говерлу. Працівник КПП нам порадив місце для табору де є вода. Треба було йти дорогою і через півкілометра ми побачили струмок, а неподалік галявину на якій є дерев'яний стіл з лавочками. Ми спустилися нижче. Знайшли рівне місце для палатки. І почали розкладати речі.

Хмари вкрили небо. Сонце вже заховається за гірським масивом. Стає прохолодно. Я докидаю хворосту у вогнище. Вечеряємо. Радість від проведеного дня переповнює нас. Уже є що згадати, що обговорити.

Прокинувся я о 5 ранку. Якраз світало. Так як спати вже не хотілося, я вийшов з палатки і почав розпалювати вогнище. Зварив собі каву. Усе довкола вкрите росою. Повітря прохолодне. Хмари ніяк не дають сонячним променям осяяти полонину. Але кольори, які дарує природа підчас світанку захоплюють.

Близько 7 ранку до мене підійшов якийсь хлопець. Я був здивований, адже не чекав так рано побачити когось. Він розповів, що вже другий тиждень подорожує автостопом. У гори попав без спорядження. Ночував у якомусь дерев'яному будиночку. Йде фактично не знаючи дороги. Та ще й без харчів. Складається враження, що людина не дуже розуміє, які небезпеки деколи приховують гори. Ми поспілкувалися деякий час. Я розповів як і куди йому краще рухатися далі. Ми попрощалися.

О 8.00 вже готувався сніданок. Сонце почало виглядати з-поміж хмар і висушувати палатку. Сумнівів у тому, що треба йти на Говерлу, а звідти на "Заросляк" і Ворохту, не було.

О 10.10 ми зібрали речі та рушили назад до "Перемички", оскільки саме від неї був маркований маршрут на Говерлу. Йшли без тривалих зупинок, хіба, щоб попити води та перевести подих.

Близько 11 години вийшли на полонину Брескул. Вона позначена табличкою на дерев'яному стовпчику. Тут є місця для кемпінгу. Навіть якісь туристи ще не встигли згорнути свій табір. Можна було йти сюди і зупинятися тут. Вода теж тут є, хоч і струмочки досить малі. Знову ж таки, на довго не зупинялися і через 10 хвилин вийшли на розвилку траверсу Говерли та маршруту на саму гору. Неподалік видніється невеличкий будиночок. Біля нього пасеться отара овець. Ми відвели собі 15 хвилин на перепочинок.

Виходимо на хребет. Говерла ще у хмарах, але сподіваємося, що вони розійдуться. Загалом погода чудова. Настрій прекрасний. Тому ми з ентузіазмом продовжуємо сходження на вершину.

Рівно опівдні ми досягли своєї мети і вибралися на гору. Довкола хмари, які наче розходяться перед нами. Тепер нас зігрівають теплі промені сонця. Людей тут, як завжди, багато. Відпочиваємо. Розглядаємо краєвиди. Фотографуємо.

О 12.35 вирушаємо вниз на базу "Заросляк". Стежка тут вже протоптана добряче. Потік людей не припиняється ні на мить. Дві години спуску і ми дійшли до сувенірного базарчика на території спортивної бази Заросляк. Сувеніри тут різноманітні. Тай ціни не як для туристів. Я собі на пам'ять взяв магнітик у дерев'яній рамочці. Але помірні ціни стосуються лише сувенірів. Що ж до таксі, то вартість захмарна. 150 грн. до Ворохти. Так як для двох це досить велика ціна, то ми почали торгуватися. Найбільше, що нам вдалося вторгувати – це 100 гривень до траси.

О 15.20 ми були вже на трасі. Біля автобусної зупинки сиділа пара літніх людей. Від них ми дізналися, що через годину буде їхати маршрутка "Верховина – Івано-Франківськ", якою можна під'їхати до Ворохти. Вони чекали саме на неї. Хоча до Ворохти більше шести кілометрів, ми вирішили йти пішки, з надією, що зупинимо попутній транспорт. О 16.10 дійшли до дорожнього знаку "Ворохта". Почався дрібний дощ. Фактично відразу ж під'їхала маршрутка, яку чекали ті люди. Ще дорогою я вирішив, що ми краще поїдемо до Делятина, адже нам треба буде там, в будь-якому випадку, пересідати на потяг у Коломию. Вартість проїзду в маршрутці склала 12 грн. з особи.

Дороги жахливі, тому швидкість пересування була не вищою, ніж у потяга. Заїхавши у Делятин, ми проїхали поворот на залізничний вокзал. Вийшли в центрі на автостанції. Люди нам підказали, що через 5 хвилин відправляється маршрутка на Яремче, яка нас може підвезти до вокзалу. Хоча він порівняно не далеко, але пішки йти не дуже то й хотілося. Заплатили ще по 2 грн.. Нам водій маршрутки розказав куди і як іти, щоб потрапити на вокзал. По дорозі зайшли в магазинчик, купили пива за 4,75 грн. і горішки за 2,50 грн..

О 17.40 ми дійшли до залізничного вокзалу в Делятині. Буквально через декілька хвилин прибув потяг "Рахів – Івано-Франківськ", яким ми мали б їхати з Ворохти. Тож по часу ми не дуже виграли. Маємо ще годину до нашого потяга на Коломию. Сіли вечеряти. Відпочиваємо.

О 18.45 прибув потяг "Коломия – Делятин". Який через 10 хвилин відправився у зворотному напрямку. Вартість квитка до Коломиї 7 грн.. Провідниця сказала, що ще не знає чи саме цей потяг буде їхати в Чернівці. Але як виявилося, нам нікуди не треба було пересідати. Це досить зручно. Стоянка у Коломиї була більше 30 хвилин.

З Коломиї потяг відправився у напрямку Чернівців о 20.30. Вартість квитка 10 грн. Рівно через дві години ми вже стояли на пероні рідного міста.

Мандрівка видалася захопливою. Емоції переповнюють. Хочеться якнайшвидше переглянути фотографії, які я зробив. Але найбільше чого прагне моя душа – це наступний похід. Знову хочу вдихати на повні груди свіже гірське повітря, їсти вермішель з запахом диму, пити кришталево-чисту воду і відчувати радість свободи…

 

Категорія: Хобі | Переглядів: 632 | Додав: artk | Рейтинг: 5.0/1 |
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі мають право тільки зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]

Copyright Artem Kozmenko © 2017