Першим містом, яке я відвідав у 2017 році стала Одеса. Поїздка була вимушеною і досить недоречною. Їхати треба було. Як це часто буває у житті, наклалося все на купу. Проте мене найбільше гнітило те, що я не потрапляю разом зі всією родиною на день народження моєї бабусі, якій виповнилося 80 років. Забігаючи наперед, скажу, що пізніше, я приїхав і привітав її віч-на-віч, а не тільки по телефону.
Розпочалося все з аврального пошуку квитка за день до від'їзду. Вдалося купити плацкартний квиток на нижнє місце, ще й не бокове. Це успіх. Квиток брав через онлайн сервіс Укрзалізниці. Вартість квитка була відносно невисокою, приблизно 160 гривень, і крім традиційного проїзду включала в себе один чай та постільну білизну.
Розклад та маршрут руху потягу Чернівці-Одеса заслуговують окремої уваги. З Чернівців потяг відправився о 15.37. Вагон був практично порожнім. Мене це здивувало, оскільки вільних місць у день придбання квитка було зовсім мало. Пізніше я зрозумів чому. Причина криється у маршруті руху потяга. Він проїжджає через пів-України. Досить багато пасажирів підсіло у Коломиї та Івано-Франківську. Проте далеко не всі їхали до Одеси, дехто тільки до Львова, чи Тернополя. І так за час поїздки я побував у Івано-Франківську, Львові, Тернополі, Хмельницькому. Звісно ж, у цих містах я навіть не виходив. Не мав такої потреби. До Одеси прибули вчасно о 9.44. У одній з попередніх поїздок цим потягом пасажири, з якими я їхав в одному купе, скаржилися, що рідко трапляється таке, щоб він вчасно прибув до Одеси. Мене влаштував такий перебіг подій, оскільки мав заплановану зустріч. Час грав мені на руку.
Одеса зустріла мене сонячною, морозною погодою. Вийшовши з вагону, я рушив пероном до виходу. Так як кава, яку роблять провідники, не має ні смаку, ні ефекту пробудження, тому я поспішив за порцією свіжозвареного еспрессо до найближчого кавомобіля. Перевівши подих та насолодившись смаком міцної та запашної кави, я вирушив на зупинку трамваю номер 5, який зупиняється біля Інституту імені Філатова, куди я і їхав. Людей на зупинці було не багато. Трамвай теж був напівпорожнім. Вартість проїзду в одеському трамваї становила 3 грн. Через 15 хвилин я був на місці.
Зі своїми запланованими справами я впорався досить швидко і з позитивним результатом. Уже традиційно для себе, випив каву у продуктовому магазині, який знаходиться неподалік Інституту ім. Філатова. Продумав і спланував подальші свої дії та вирушив знову на залізничний вокзал, оскільки зворотнього квитка не мав. Черга біля каси була невеликою, всього три потенційні пасажири. Цього разу вдалося придбати нижнє місце у купейному вагоні за 340 грн. Часу до від'їзду у мене було досить багато, приблизно 4 години. Тому треба було чимось себе зайняти. І погода цьому сприяла.
Часу на їжу я не витрачав. На швидкоруч перекусив у Макдональдсі. І вирушив гуляти містом. Від вокзалу до туристичного центру міста веде Пушкінська вулиця, якою за півгодини я дійшов до оперного театру.
Хоч і не брав з собою фотоапарат, я не хотів втратити нагоди зробити кілька кадрів. Скористався телефоном. Мороз давався взнаки. Через що і батарея в телефоні швидше розряджалася, і в руки змерзав. Далі вирушив до морвокзалу та прогулявся набережною.
Настрій був прекрасний. Проте час невпинно спливав. Треба було повертатися. Насолоджуючись краєвидами, архітектурними формами старовинного центру Одеси, я йшов назад до вокзалу.
О 16.20 я вже був у вагоні потягу Одеса-Чернівці. Мене здивувало те, що я був, на той час, єдиним пасажиром. Але ближче до від'їзду вагон заповнився кількома групами туристів, які їхали на відпочинок в Карпати. Потяг вирушив в дорогу за розкладом, о 16.37. Так як мій телефон був практично розрядженим, єдиною розвагою для мене стала книга, яку я взяв з собою в дорогу. Їй я і присвятив свій вільний час. Правду кажучи, телефон вдалося підзарядити у вагоні. В коридорі було кілька розеток, однією з яких я успішно скористався.
Моя коротка, але сповнена позитивними враженнями, перша поїздка у 2017 році завершилася о 10.02, коли потяг Одеса-Чернівці прибув на кінцеву станцію. Моєму здивуванню не було меж, коли в Чернівцях мені довелося розбудити провідницю, щоб вона відкрила двері. З цілого вагону на 36 місць, я єдиний, хто доїхав до Чернівців.
І знову в рідному місті. З нетерпінням чекаю нагоди знову вирушити в дорогу.
