Кожен похід є унікальним. Цим він і приваблює. Відпочинок у горах неможливо порівняти ні з чим. Вечірня прохолода, вітер, який часом з ніг зносить, аромат диму з вогнища…

Я не зміг утриматися, щоб не перервати тривалу перерву у походах. Про причини, які стояли на заваді цьому, писати не буду. То вже не важливо. Головне, що процес пішов. Я знову у формі і готовий до нових пригод, вражень, випробувань.
Вибір маршруту розпочався тоді, коли я дізнався, що буду мати чотири вихідні підряд. Єдине в чому я мав сумніви, це мої фізичні можливості. Чи не зашкодить мені надмірне навантаження. Тому основною робочою версією був похід на гору Хом’як. Ще питання було у тривалості походу. Зійшлися на дводенному варіанті 25-26 серпня.

Напередодні склали список необхідних речей та продуктів. Розподілили хто і що бере. Деякі продукти взяли з дому, решту докупили. Загальна сума покупки становила приблизно 255 гривень.

Будильник поклав на 3.40 ранку. Попередньо переглянув в інтернеті графік руху потягів за напрямком Чернівці - Коломия та автобусів Коломия - Буковель. Усе залишилося так, як і було раніше, потяг о 4.54 ранку, а автобус о 7.25. Ранок розпочався з традиційної кави, яку заварив собі. Ще раз перевірив, чи всі речі взяв. Подивився, що на вулиці прохолодно, тому передумав брати шорти. Замість них одягнув похідні штани Маммут, а як запасні в рюкзак поклав легенькі спортивні. Взяв сонячні окуляри і о 4.23 вийшов з дому.

Спокійним і досить повільним темпом за 20 хвилин дійшов до залізничного вокзалу, де мене вже чекали. Голоси моїх друзів було чути на весь перон, тому знайшов їх без жодних проблем. За десять хвилин до відправлення подали дизель на посадку, і о 4.55 потяг вирушив до Коломиї. Квитки наперед ми не брали. Проїзд оплатили в кондуктора. Вартість проїзду з Чернівців до Коломиї 14 грн. О 7.00 ми вже вийшли на пероні в Коломиї і відразу пішли на маршрутку до автовокзалу. На привокзальній площі стояли два автобуси за номером маршруту 2 і 34, які їдуть через автовокзал. Ми сіли в 34-ту, хоча «двійка» нас догнала і обігнала. Вартість проїзду в місті 4 грн. О 7.20 приїхали на автовокзал і відразу підійшли до автобуса на Буковель, в якому сиділо аж чотири пасажири. Я пішов у касу по квитки, за які заплатив 108 грн за двох. Квитки мені продали до Поляниці, найближчого населеного пункту до місця призначення. Відразу пішов назад до автобуса, так як до відправлення залишалися лічені хвилини. Мене в якійсь мірі здивувала реакція водія, коли я йому показав квитки. Він ображеним голосом спитав: «Навіщо ви брали квиток?!…». З натяком, що треба було в нього розрахуватися за проїзд, хоча в Коломиї є навіть контролери, які перевіряють, чи всі пасажири мають квитки. Я пояснив йому, де нам треба вийти, і ми зайшли в салон. О 7.30 ми виїхали з автовокзалу.

Їхали досить швидко і менше, ніж за дві години прибули до місця початку маршруту на гору Хом’як. Водій нам зупинився рівно біля стежки. Ми без зайвих зволікань вирушили в дорогу. На годиннику була 9 година 15 хвилин.

Уже через півгодини ходу ми вийшли до невеличкої гірської річки. Вирішили зупинитися і поснідати. Бутерброди, огірки і перець додали нам сил. У дволітрову пластикову пляшку, яку взяли з дому, набрали води собі в дорогу. І о 10.15 продовжили рух маршрутом.

Піднімалися ми серпантином, не зрізаючи стрімкими стежками. Йшли відносно повільно, зупиняючись для того, щоб зробити фотографії. Наступний привал зробили через 30 хвилин. Відпочили 15 хвилин і знову пішли. Нас наздоганяли та обганяли групи туристів. Маршрут досить популярний. Відверто кажучи, я думав, що буде набагато більше бажаючих активно та весело провести вихідні.

Об 11.40 зупинилися на ще один тривалий привал. Я вирішив, про всяк випадок, проклеїти п’яти пластирем, оскільки відчув, що взуття на підйомах трішки натирає. Мозолів таки не натер, і це вже добре. Годинник показує рівно 12.00 - і ми вирушаємо далі.

Через 20 хвилин ми вийшли на галявину зі встановленим вказівником напрямків руху. Виникло питання, де зупинятися на обід. Прийняли рішення піти на полонину Хом’яків. Пройшли буквально три хвилини і натрапили на джерело з водою. Набрали води, ще раз обдумали подальші дії, і вирішили повернутися на галявину.

Місць для розведення вогнища було вдосталь. З каміння спорудили щось схоже на мангал. З дровами теж не було проблем. Досить легко знайшов сухі гілки різної товщини і довжини. Обійшлися і без сокири, і без великих ножів. Вода в казанку, на моє глибоке здивування, закипіла дуже швидко. Вистачило приблизно 10 хвилин. На обід у нас був суп з картоплею, морквою, цибулею, сосисками і «гарячою кружкою» для аромату і смаку. Також зробили по декілька бутербродів із «намазкою».

Обідня перерва тривала у нас трішки більше двох годин. Загасили багаття. Склали речі в один рюкзак. Залишили собі менший і легший. Взяли тільки необхідні речі: вітровку, фотоапарат, згущонку з печивом, ну і звісно, телефони, документи та гроші. Ще раз підійшли до стовпа з напрямками руху, на якому зазначено, що орієнтовний час підйому на вершину гори Хом’як 20 хвилин. Вирішили перевірити, чи воно так. Я подивився на годинник, час початку руху 14.50. Ми вирушили в дорогу. Стежина досить вузька та слизька в деяких місцях, тому довелося зупинятися, щоб пропускати людей, які спускалися. Виникали «корки» на шляху. Через 20 хвилин вийшли з лісу, хащів на перший «оглядовий майданчик». Зупинилися, щоб насолодитися краєвидами, зробити кілька фото, перевести подих, відпочити і пропустити інших підкорювачів карпатських вершин. Таких тривалих зупинок більше не робили, але рух ускладнювався вологим камінням і болотом. Ішли обережно.

15.40 – ми на вершині. Людей досить багато. З північної сторони, з якої ми піднімалися, душно і затишно. Як тільки ми перейшли на південну сторону, відчули пронизливий вітер і прохолоду. Мобільний зв'язок краще ловить з південної сторони. Прийшлося одягати теплі речі, які брали з собою про всяк випадок. Фотографувалися досхочу. Пізніше сіли, щоб відпочити і перекусити печивом зі згущеним молоком. Краєвидами насолоджувалися дві з половиною години.

Мене здивувала одна дівчина, яка підійшла до мене зі звичним уже проханням – сфотографувати її. Незвичною була її компанія. Коли вона повернулася і почала гукати Мішу, здається саме це ім’я вона озвучила, я підсвідомо чекав побачити чоловіка. Проте до неї підбігла маленька собачка, породу якої я не назву зараз. Дівчина взяла її на руки і сказала: «нас немає кому сфотографувати…». Зробив кілька кадрів на її Айфон, вона подякувала, а я в легкому шоці сів доїдати згущонку.

Спускалися ми швидше, ніж піднімалися. Хоча фізично це було важче зробити, ніж підніматися. Слизьке каміння, кущі, болото ускладнювали спуск. Через півгодини (о 18.45) ми були внизу. Рюкзак був на місці, речі в ньому теж. Хорошого місця для палатки ми не знайшли. Тому вирішили перейти на полонину Хом’яків. По дорозі набрали води. Обійшли майже всю полонину по периметру в пошуках місця для табору. Звіявся досить сильний вітер. Відповідно треба було заходити поміж дерева у ліс, щоб спокійно розкласти намет. Нарешті о 19.30 розклали палатку, підготували місце для вогнища. Я пішов збирати хмиз. Поблизу табору не вдалося знайти достатньої кількості дров, щоб приготувати вечерю. Розвів ватру з того, що було, і пішов далі по дрова. Прийшлося йти вглиб лісу. За дві спроби назбирав достатньо сухого гілля для того, щоб приготувати вечерю, сніданок, і, як вияснилося, ще залишилося комусь, хто прийде на те місце після нас.

На вечерю в нас була вермішель з сосисками, «гаряча кружка» і трішки коньяку для зняття втоми.

Магія вогнища додавала мені покою. Усі зайві думки згорали разом з сухими гілками. Мене полонило відчуття спокою, гармонії, радості.
Вітер вщух… У вогнищі догорали сухі гілки… І ми пішли спати…

Рано прокинулися без будильника. Я розвів вогнище і пішов по воду. На годиннику була 8.30. Помився, попив каву, привів себе в порядок. На сніданок ми приготували гречку, відкрили банку з сардинами.

Просушили намет, зібрали речі та об 11.15 вирушили в напрямку водоспаду Гук. Плани не змінювали та пішли попередньо визначеним маршрутом. Спуск з полонини Хом’яків досить стрімкий. Ішли без зупинок. Зустрічали поодинокі групи туристів. І вже через годину вийшли на галявину зі вказівниками. Повернули наліво досить вузькою стежкою. О 12.35 були на насиченій рухом автомобілів дорозі. 

12.55 – ми дійшли до водоспаду. Людей багато. Утворилася черга серед бажаючих сфотографуватися. Але ми поміж них проникли, зробили кілька фото і повернулися на дорогу. Купили по магнітику, чай у подарунок та холодного пива. Магніти можна було вибрати різної якості та за різні ціни. Я взяв за 10 гривень. Чай також відносно не дорогий. Пиво хоч і по 25 гривень за пляшку, проте хоча б холодне. Потім знайшли місце біля річки, де й зупинилися на обід. Доїдали хліб з «намазкою».

О 14.15 вирушили дорогою в бік траси. Йшли середнім темпом. Пропускали машини, велосипедистів, інших відвідувачів водоспаду. І через годину дійшли до підвісного мосту. Зробили ще кілька фото уже на мості. Перевели подих і пішли вліво вздовж траси у напрямку Микуличина. Через кілька сотень метрів ми підійшли до автобусної зупинки.

Чекати довелося не дуже довго, о 15.40 під’їхав автобус до Тернополя. Ми сіли в нього. Довелося стояти, адже людей було вдосталь. Я спитав водія, чи він зупиниться в Делятині біля залізничного вокзалу, проте він відповів відмовою. Тому ми вийшли в Яремче. Обійшлося нам це сумнівне задоволення їзди в 15 грн на двох. Позаду цього автобуса їхав інший на Коломию, на жаль, ми його помітили надто пізно. Тому залишилися в Яремче і пішли на залізничний вокзал. До потяга Рахів – Івано-Франківськ рівно година. Маємо час відпочити, купити квитки на потяг, пофотографуватися, перекусити. Квитки взяли до Чернівців. Вартість проїзду до Чернівців 19 грн з особи. Спека неймовірна. Ми заховалися в тіні і чекаємо на потяг.

О 16.56 прибув потяг. Ми зайшли в перший вагон. Зустріли наших друзів, з якими виїжджали з Чернівців. І через 5 хвилин вирушили. Усе йде по графіку.

У Делятин прибули через 25 хвилин. Часу на очікування іншого потяга більше, ніж достатньо. Пішли в магазин. Взяли ще пива, різних смаколиків. Літрова пластикова пляшка коштує 24 гривні. Ціни на деякі інші товари встановлювалися за домовленістю. На запитання: «А ви тут давно працюєте?!», продавчиня відповіла: «Я тут взагалі не працюю!». Це нас добряче розвеселило.

Вечеряли ми всім, що залишилося з походу, і пивом. О 18.46 прибув потяг, який прямував маршрутом Коломия – Делятин – Коломия – Чернівці. Насправді, на сайті Укрзалізниці це все три різні маршрути, проте дизельний потяг той самий. З Делятина виїхали за графіком і через годину прибули в Коломию. Там ще мали майже 40 хвилин перерви до відправлення на Чернівці. За цей час пішли в магазин біля вокзалу, купили Пепсі і шоколадку. Без затримки о 20.35 потяг вирушив в дорогу. І рівно через годину і п’ятдесят хвилин були вже в Чернівцях.

Завершився перший мій похід у 2017 році. Враження незабутні. Настрій неймовірний. Думок про перспективи і майбутнє дуже багато. Хочу знову повторити ці пригоди і втекти з кам’яних джунглів на природу.