Змінити обстановку, втекти від сірої буденності, набратися нових вражень та відчуттів – ось для чого нам потрібні вихідні. Хоча б на один день кудись вирватися – це вже подія. Особливо якщо це закордонна поїздка в гори.

За останні три роки у моєму житті не було жодної закордонної поїздки. Це мене добряче пригнічувало. Літом наважився зробити біометричний паспорт. На початку серпня зареєструвався в електронну чергу, подав заявку, оплатив адмінпослуги. І вже через місяць став щасливим власником біометричного закордонного паспорта. 

Ще не встиг отримати його на руки, як з’явилася можливість поїхати закордон. Хоч і не так далеко, як би того хотілося, в сусідню Румунію, проте в гори. Це додавало натхнення, запалу, сил та оптимізму. Тур на один день організовували представники магазину туристичного спорядження «Горгани». Для участі в турі необхідно було подати електронну заявку, або ж зареєструватися безпосередньо у магазині. Вартість поїздки становила 750 грн. Усе складалося якнайкраще, проте прогноз погоди на цей день змушував не раз задумуватися над доцільністю поїздки. Синоптики обіцяли прохолодну і дощову погоду.

За день до виїзду практично щогодини переглядав прогнози погоди на різних сайтах. Моєму здивуванню не було меж, коли я побачив, що дощі змінилися на хмарну погоду з проясненнями. 

У п’ятницю після роботи зустрілися з Лесею, склали список необхідних у поїздці речей, розпланували хто і що купляє з продуктів, адже харчування у поїздці не передбачалося. Дорогою додому купив усе, що було у списку. Покупка обійшлася мені майже у 100 гривень. Дома ще раз переглянув інформацію про масив Рареу, щоб мати хоча б загальне уявлення куди ми їдемо, склав речі, зарядив телефон і фотоапарат. 

Будильник у мене був наведений на 6.00. Надворі ще темно, але спати не хотілося. У передчутті нових вражень я ще раз перевіривши, чи всі речі взяв, вийшов з дому і попрямував на зупинку. 

Каву пив не вдома. Взяв її у цілодобовому магазині. О 7.00 ранку я вже був на розі проспекту Незалежності і вулиці Небесної Сотні. Розпочався дрібний дощик. Побачивши, як під’їхав наш автобус, я попрямував до нього.

О 7.45 розпочалася наша подорож. До кордону ми доїхали досить швидко і приблизно о 8.30 у нас зібрали паспорти для реєстрації. Поки ми чекали прикордонників, була можливість сходити в туалет. Вартість такої послуги біля пункту пропуску складає 5 грн. Ми заїхали на нейтральну територію, де розташований магазин «дьюті-фрі». Мушу зазначити, що зайти у такого типу магазини можна тільки при виїзді з України. Звісно ж, ніхто не упустив такої нагоди. Я нічого не купляв, тільки глянув на ціни та асортимент.

Процедура проходження кордону та реєстрації тривала близько двох годин. О 9.40 ми були на території Румунії. Усе пройшло досить швидко і без жодних проблем. Єдине, про що питали прикордонники, це куди ми їдемо. На відповідь, що ми хочемо пройтися масивом Рарау, румунський прикордонник грізним тоном сказав: «Рареу!». Адже, саме так звучить назва в оригіналі, румунською мовою. Наявність страхового полісу не перевіряли. Додаткові документи просили пред’явити тільки батьків, які їхали з дітьми. 

Погода була сонячна. Спати зовсім не хотілося. Тому розглядав румунські пейзажі. Здивували мене насадження тополь посеред городини. Для чого вони там?! Це й досі для мене залишається відкритим питанням.

Об 11.30 зробили зупинку на автозаправній станції. Ціни на пальне дещо перевищують наші. Так, 1 літр 95-го бензину коштує 4,95 лей, що в перерахунку на гривні, складає приблизно 32,60 грн (при курсі 6,60 грн за 1 лей). Бензин марки А-92 взагалі ніде не продається. Продукти та напої теж значно дорожчі. Найдешевша банка пива, місткістю 0,5 літра, коштує 3,50 лей. Півлітрова пляшка Пепсі – 3,99 лей. Розрахуватися у магазині, який знаходиться на заправці, можна тільки леями або ж банківською платіжною карткою. 

Через півгодини відпочинку ми вирушили далі. Коли їхали серпантином, перепад тиску давався взнаки. Закладало вуха, дещо паморочилося в голові. Їхали ми відносно швидко. О 12.45 прибули до місця призначення. Зібрали речі, взяли харчі і через 15 хвилин вирушили в дорогу. Ми йшли гладенько встеленою асфальтованою дорогою. За 20 хвилин дійшли до бази відпочинку «Кабана Рареу». Зробили невеличку перерву, щоб група зібралася. Почав моросіти дощ. О 13.20 ми зайшли в ліс, яким йшли буквально кілька хвилин. Дорога досить слизька, під ногами болото і мокре каміння. 

О 13.50 ми вийшли до підніжжя скель, де зупинилися для фотосесій. Група була досить великою. Разом нас було більше 40 осіб. Далеко не всі мали досвід гірських походів, більше того, у складі групи було досить багато дітей. Тому рухалися обережно і відносно повільно. Приємно здивувало те, що на нашому шляху ми зустріли людей, які прибирали сміття. Вони його вишукували навіть під камінням, в тріщинах, кущах. Один з них почав розпитувати мене про те, хто ми, звідки, що тут робимо. У даній ситуації найдивнішим є те, що розмовляв він досить чистою англійською мовою.

Обійшовши довкола скель, ми дійшли до розвилки із вказівником напрямків руху. Для того, щоб добратися на вершину, потрібно було підніматися надзвичайно крутим схилом, по мокрому камінні з болотом. Потішило те, що і в даній ситуації подбали про туристів – розвісили ланцюги у місцях, де було важко за щось вчепитися. Це набагато полегшувало підйом і спуск. Трішки більше, ніж через 20 хвилин ми піднялися на вершину. 

Погода була сприятливою. Нам відкрилися мальовничі краєвиди карпатських гір. Усі з неабияким ентузіазмом почали фотографуватися, знімати панорами на відео. Дехто влаштував собі легкий перекус. Наше перебування на одній з вершин тривало майже півгодини.

О 15.00 ми спустилися вниз. Вимащені, мокрі, проте задоволені. Взяли речі і вирушили далі до галявини. Там зупинилися на обід. Група розділилася на тих, хто вирішив залишитися і готувати собі гарячий обід, і на тих, хто хотів побачити побільше краєвидів, тому обідав бутербродами. Обідня перерва у нас тривала близько 10 хвилин. І о 15.40 ми пішли в напрямку метеостанції. 

Дорога встелена густим туманом. Моросить невеличкий дощик. Ми проходимо повз будиночки, які мабуть є свого роду колибами, проте ні свійської худоби, ні людей біля них не видно. Тільки одна собака породи сенбернар лякає людей. 

Через 20 хвилин вийшли на пагорб, який мабуть є вершиною якоїсь гори, оскільки на заржавілому залізному листі є надпис фарбою 1648 м. Тут ми зупинилися і продовжили нашу трапезу. Зачекавши, коли розвіється трішки туман, о 16.40 вирушили в напрямку автобуса. Йшли дорогою, нікуди вже не звертаючи. 

Через півгодини були на місці. Група зібралася майже в повному складі. Ще чекали двох хлопців, які вирішили обійти скелі коротшим, на їхню думку, маршрутом. Спускаючись по серпантину, ми зупинилися на оглядовому майданчику. Хмари частково розійшлися, виглянуло сонечко. Це створило хорошу картинку для фотографій. На годиннику 17.40, вирушаємо додому. Дорогою до кордону зробили тільки одну зупинку. І через три години були у пункті пропуску. Процедура проходження кордону тривала дві години. О 22.25 ми заїхали на територію України. В Чернівці прибули через півгодини. 

Втомлені, сонні, проте задоволені. Емоцій багато. Хочеться якнайшвидше переглянути фотографії, поділитися ними з друзями. Розповісти рідним про свої враження від поїздки.