Головне, що зима прийшла! Ось він - морозець, який щипає за щічки! Ось він - сніг, який падає з неба і так тішить наші душі! Відразу ж згадується дитинство. Неймовірна пора! Хочеться у сніжки погратися; зліпити снігову бабу; взяти санки і гайнути на найближчу гірку, щоб разом зі всіма, стрімголов мчати вниз із криками радості і щастя! Як все ж таки весело було в дитинстві!.. 
Як був малим, то з радістю з"їжджав по розкатаному льоді, голими руками ліпив сніжки і кидав ними у найближчі дерева... А тепер?! Обережно ступаю, щоб, не дай Боже, не послизнутися, не впасти! Одягаю рукавиці, щоб в руки не змерзнути і чого доброго не простудитися... Мабуть ви зі мною погодитеся, оскільки теж стали такими! Де ж та безтурботність, де та безпечність, яка вирувала у наших серцях?! Коли ми були дітьми, ми ж нічого не боялися! А зараз? Боїмося всього! Не варто! Треба в душі завжди залишатися дітьми! Треба радіти кожній миті життя, адже вона неповторна! Треба дивитися в небо і бачити казку, а не купу снігу під ногами, яку ще ніхто не розчистив! Радійте життю! Іншого такого вже не буде!