Після невеличкої перерви, ми знову надумали іти в похід. Довгі роздуми та вагання з вибором маршруту тривали ще навіть тоді, коли ми сиділи в потязі. Але все ж таки залишилися при думці, що краще поїхати тим маршрутом, яким ми ще не їздили. Тим більше, що у нас був електронний варіант опису маршруту, скачаного з інтернету. Це був хороший момент реалізувати мій задум розпочати вести «щоденник туриста». Саме цим шансом я скористався і тепер можу опрацювати здійснені мною записи. Ну і як наслідок поділитися ними з вами. А раптом вони і вам стануть в пригоді. Перед тим як розпочати опис нашого походу, мушу зазначити, що вказаний час є приблизним і може містити похибку в 5 хв. Причини цього є досить банальними: по-перше, я не звірив годинник з точним часом і він у мене може поспішати на кілька хвилин, по-друге, не завжди вчасно дивився на нього, ну і по-третє, те, що стосується часу переходів, то різні компанії та різні люди можуть по-різному долати відстані, тому у цьому випадку все таки дійсно є відносним.

Тож почнемо.

1.        Потяг «Чернівці-Коломия» відправився о 4.48 з центрального залізничного вокзалу. Хоча в інтернеті час відправлення був дещо іншим – 4.55. наша група зібралася за 15 хвилин до відправлення і ми встигли купити квитки у касі вокзалу. Вартість проїзду до станції Дора, що перед Яремчею, 11 грн. Проте якби ми не встигли купити квитки в касі, то нічого страшного не трапилося б, адже у потязі є кондуктор, у якого також можна оплатити проїзд.

2.        Наша група складалася з 11 осіб. Меню і, як наслідок, список продуктів ми визначили заздалегідь. Майже все купили в Чернівцях, проте хліб, воду та пиво докуповували у Коломиї, так як зробити це нам дозволяв час. У середньому на особу вийшло по 50 грн.

3.        У Коломию ми прибули о 7.30, хоча за планом мали бути о 6.55. Причиною цього були тривалі зупинки (приблизно по 20 хв.) у Лужанах та Снятині.

4.        З Коломиї виїхали потягом «Коломия-Рахів» о 8.15. Через півтори (о 9.45) години ми були на станції початку нашого маршруту. Досить важливо було не проїхати нашу зупинку, оскільки потяг не стоїть довго на станції Дора, тому вже після Делятина ми були у повній готовності до виходу.

5.        Привал на станції Дора тривав майже півгодини, навіть трішки більше. За цей час ми взулися у зручне взуття, розібрали продукти, мали нагоду зайти у магазин, який знаходився у приміщенні залізничної станції. Крім того, кілька хвилин у нас зайняв пошук початку маршруту до "Білого каменя". Проте добрі люди нам підказали куди йти, а згодом ми побачили маркування. У дорогу вирушили о 10.30.

6.        Довгий період часу ми йшли асфальтованою дорогою через населений пункт. Маркування маршруту траплялося досить часто, тому сумнівів у тому, що ми йдемо вірним шляхом у нас не було. Приблизно об 11.00 ми дісталися до підніжжя лісу. Там і зробили перший привал.

7.        Відпочивали ми довго. Майже 40 хв. Це була хороша нагода, щоб перекусити, сфотографуватися, за необхідності перебрати рюкзаки. Далі вирушили приблизно в 11.40. Більша частина цього маршруту пролягала через лісисту місцевість, хоч і з виходами на полонини. Помітним моментом було те, що невдовзі від початку руху після відпочинку ми натрапили на деревʼянний хрест з гранітною табличкою, на якій був напис: "На цьому місці загинув стрілець УПА Тимчук Іван Семенович (1926-1948) від опергрупи Рубана".

8.        О 12.00 перед нами, серед гілля дерев, відкрилася велич скелі, яка має назву "Білий камінь". Не було й сантиметра, куди б ми не залізли. Обійшли ці каміння як навколо, так і вилізли на гору, так і проходили по-під ними. Звісно ж зупинка була тривалою. І, само-собою, не обійшлося без легенького обіду.

9.        13.35 – привал закінчився. Ми вирушили у напрямку гори Пірс-Дора.

10.     Майже через 100 метрів після "Каменю" ми натрапили на цікаве місце для зупинки. Єдине, що нас поки мучило, так це те, що ми ще не зустрічали жодних джерел води.

11.      Через 40 хвилин ходу широкою лісовою дорогою ми вийшли на полонину. По ній пролягла стежина з досить високою травою, але не довго. Невдовзі ми повернулися у ліс. Ще через 20 хвилин зробили зупинку. Годинник показував 14.30. Відпочивали не довго.

12.     О 15.30 ми вийшли на галявину з нафтовидобувними вишками. Як згодом вияснилося, вони всі ще є діючими. Зробили кілька фото і вирушили далі (праворуч від напрямку нашого руху). Якщо дивитися по карті, то на цю ж галявину можна було б вийти, якби ми пішли попри монастир, але тоді ми б не бачили "Білого каменю". До речі, на джерела води ми поки ще не натрапляли.

13.      Дорога йшла вже більшою мірою через полонини і все рідше нам траплялися дерева. А тінь нам була необхідною. Сонце пекло, а запаси води у нас зменшувалися. Приблизно о 16.00 ми вийшли до колиб. Там і знайшли таку бажану прохолодну воду! Як не дивно це виглядало, але вода йшла з крану. Нам пізніше пояснили, що біля підніжжя гори є ставок з якого помпою вода подається на гору. Відповідно походження води викликає сумніви.

14.     Через декілька хвилин до нас підійшов чоловік, який, як вияснилося, є оператором нафтовидобувних вишок. У процесі розмови він запропонував підвезти нас до підніжжя гори Синячка, до якої ми якраз і прямували. Ми скинулися по 5 грн. і зайшли у цікавий транспортний засіб. То був переобладнаний під пасажирський Камаз. Чесно кажучи, тими дорогами чимось іншим важко і їздити.

15.     Півгодини ми їхали у "сауні на колесах". Дихати було важко, підлогу поливали водою, щоб менше пилюки піднімалося у повітря.

16.     Була 16.50, коли ми зупинилися біля криниці, щоб набрати води. Звідти ми піднялися до підніжжя лісу, щоб підібрати місце для ночівлі. Місце знайшли відразу над криничкою. У тому ж місці починалася стежка до вершини гори Синячка. А найголовніше, що там вже було готове місце для вогнища і деревʼянний стіл з лавицями.

17.     Перед нами у західному напрямку відкривалася полонина з електормережами, залізним хрестом та "табором нафтовиків". Позаду ліс і стежка з маркуванням. Ми спокійно розвели вогнище, розбили табір і спокійно відпочивали.

18.     Наступний день у кожного почався по-різному. Дехто прокинувся ще о 5 ранку, коли місцеві жителі приїхали збирати афени. Дехто ж спав майже до 8 години. Снідати сіли приблизно в половині дев’ятої. Поступово почали збирати речі. І вже о 10.35 були готові вирушати в дорогу.

19.     Через 20 хвилин підйому лісовою доріжкою ми вийшли на вершину гори Синячка (1402 м). На годиннику то була вже 10.55. Вершина досить умовна. Багато каміння, подекуди ростуть дерева, які закривають краєвиди. Там же розташований хрест, біля підніжжя якого, туристи залишають щось на згадку. Зробивши кілька фотографій, майже не зупиняючись, ми рухалися далі.

20.     Ще через 25 хвилин безперервного ходу лісовою стежкою ми вийшли на грунтову (кам’янисту) дорогу, на якій були розташованій вказівники напрямку руху: «г. Синячка – пол. Чорногориця – пол. Лазок». Ми зробили п’ятихвилинний привал для відновлення сил і вирушили далі.

21.     11.30 – вийшли на ще одну розвилку «г. М. Горган – пол. Чорногориця – г. Синячка». Пішли вниз по дорозі. Йшли досить швидко, не зупиняючись.

22.     11.45 – наступна розвилка: «пер. Пересліп – пол. Чорногориця – г. Синячка». Зупинилися на 5-6 хвилин. Часу було не багато, тай ми точно не знали скільки ще нам прийдеться спускатися до Яремче. Тому задоволення від відпочинку ми не розтягували. І пішли далі за вказівниками.

23.     12.20 – вийшли на розвилку: «Яремче (автостанція) – Яремче (залізничний вокзал) – г. Синячка – Дора (автостанція)». Пішли вниз дорогою без зупинки. Нас наздогнав чоловік, який мабуть збирав афени. Він приєднався до нашого гурту. У ході спілкування він показав нам коротшу стежку, яка почалася з непозначеного розгалуження доріг. Стежина йшла лісом під досить стрімким нахилом.

24.     О 12.50 зробили привал. Але засиджуватися не стали, оскільки з’явилися хмари і здалека лунали громи. Змокнути нікому не хотілося.

25.     Через 20 хвилин перед нами постав перший будинок. Ми вийшли на початок Яремчі. Йшли далі без зупинки.

26.     У половині другої ми вже підійшли до якоїсь річечки, через яку проходив бетонований міст. Після мосту повернули на право і йшли вже асфальтованою дорогою.

27.     13.45 – вийшли до Яремчанської районної лікарні. Далі, перейшовши через колії, ми опинилися вже на залізничній станції. Дізналися, що потяг на Делятин о 17.30. Трішки відпочили і пішли на Прут.

28.     До водоспаду не дійшли. Повернули до річки відразу за базарчиком з сувенірами. У нас майже 3 години для відпочинку. Але хмари трошки лякають, а до залізничної станції майже 20 хвилин іти. Хоча дощ так і не пішов.

29.     Потяг «Рахів – Івано-Франківськ» не запізнився. І о 17.32 ми відправилися зі станції в Яремче. Вартість квитка у Чернівці, який ми взяли відразу в касі, становив 11 грн.

30.     У Делятин прибули о 17.50. До потягу на Коломию ще ціла година. Ми знайшли тінь і розсілися відпочивати. Десь недалеко був магазин, але в нього вже ніхто не хотів іти.

31.     Потяг прибув до станції Делятина о 18.45. Стояв приблизно 5 хвилин.

32.     У Коломиї ми були о 19.55. Як нам сказав кондуктор, пересадки на інший потяг не потрібно робити. Цим самим потягом їдемо в Чернівці. Зупинка приблизно півгодини. За цей час можна було вийти в магазин і щось ще взяти на дорогу.

33.     Насправді стоянка в Коломиї тривала 40 хвилин і о 20.34 потяг вирушив до Чернівців. Їхали ми рівно 2 години. І о 22.37 були вже у рідних Чернівцях.

Стомлені, але задоволені таким відпочинком, всі поспішали додому. Усім хотілося якнайшвидше переодягнутися, привести себе в порядок, але найголовніше поділитися враженнями з друзями, рідними, близькими, ну і переглянути фотографії.